Недосліджене кохання…

689
Ілюстрація до авторської легенди
Ілюстрація до авторської легенди "Недосліджене кохання" Ірини Шевчук

Годинник вже давно намалював на своєму циферблатному полотні темну дванадцяту. Теодор Торосевич відчинив вікно, запахло пізнім втомленим літом та вечірнім не менш втомленим Львовом. Він часто любив вдихати цей змішаний вулично-теплий парфум. Останній завжди перебивав аптечний запах хімічних сполук та лабораторних речовин, а сьогодні ще й поглинув свіжий аромат моркви. Так, саме моркви – матеріалом, овочем чи просто сировиною, над якою Теодор Торосевич працював останні кілька днів. Аркуші паперу, немов покошена звечора трава, хаотично спали на дерев’яному столі. Хімік добре знав, що винайдений спосіб добування морквяного крохмалю стане ще одним досягненням в лікуванні легеневих хвороб. Вдихаючи Львів у свої легені, Теодор Торосевич робив це якось спрагло, пожадливо, ніби вгамовуючи внутрішній висушений голос. І так було щоночі кожного дня протягом останніх місяців. Інколи Львів наливав в свій флакон з-під парфумів аромат дощу та блискавки, бувало надворі пахло димом та бджілками, рідше – спокоєм та випічкою.

Отак проводячи інгаляцію легень, фармацевт упорядковував в думках свої завершені дослідження та працював над розпочатими. Завтра зранку приїде Юзеф, потрібно віддати йому кілька доробок та обговорити поїздку до Відня. Наступний тиждень буде важким та насиченим ароматами подій та паперів. Добре, що Юзефу вдалося повернутися завчасу, щоб допомогти з роботою. Теодор Торосевич був дуже схожий зі своїм братом: відкриті за характером, терпеливі та досить наполегливі. Проте Юзеф не був таким мрійником, як Теодор, який ще змалку уявляв себе на дивному космічному транспорті у пустелі.

Вікно прийшлося зачинити, запахло холодом чи просто закінчилися парфуми цього вечора. Теодор Торосевич всівся за роботу. «Бальнеологічні води Трускавця» мали б поглинути останній шматок робочої ночі фармацевта. Але думки були не про хімічний склад цієї води з присмаком сірководню, або, як називали її всі – нафтова вода. Там, біля джерела, він бачив її, яка пахла не так, як Львів, не так, як джерело і зовсім не так, як його життя. Фармацевт – хімік, не зміг описати її поетично – особливо, але вдихав збережений погляд, цілував вивчену посмішку та торкався її краси своїм серцем. Навчання, аптекарська практика та безперервна дослідницька робота були єдиними складовими його життя, тому Теодор Торосевич не знав як пояснити  кохання, вирішив просто не вірити в нього, бо не зміг розкласти це поняття на складові речовини, розподілити по колбах і тут, в аптеці, яка вже давно стала науково – дослідним центром «Під імператором Титусом», винайти якщо ж не чітку формулу, то хоча б складові цього поняття.  Все було набагато простіше – Ганнуся. Вона була реальною, як і Трускавець, як і джерело, як і нафтова вода, які і оці покоси паперових аркушів на столі, проте нереальною лише поруч з ним. Не було такого вечора, щоб він не намагався дослідити в цих стінах на Личаківській, 3, свою душу, але результату не було.  Бальнеохімік  наливав у пробірки їхнє кохання, додавав аргументів реальності, розбавляв з речовинами заборон та врешті – решт отримував безапеляційне проривне «ні», яке за запахом нагадувало оцю нафтову воду. Там вони і зустрілися біля джерела на старті липневих вечорів. Обидва хотіли щось дослідити в цій специфічній рідині, не підозрюючи, що вода першою взяла їх у свої мокрі лабораторії, пишучи історію трускавецького нафтового кохання.

Юзеф Торосевич не любив спізнюватися, навіть коли йшлося про зустріч з братом, тому рівно о дев’ятій  його постать в чорному піджаку стояла біля дверей. Постукавши, він поспіхом зайшов у середину, не чекаючи запрошення. Відчинені двері, тиша та запах препаратів – все як і завжди. Юзеф зняв піджака і поглядом обстежив стіл з паперами, який чомусь нагадав йому косовицю, шукаючи необхідну теку для від’їзду до Віденського університету. Часом Юзеф злився на хаос, який панував на цьому столі, проте вони добре вживалися з Теодором як брати, як вчені, як дослідники і саме сьогодні – як меценати.

Теодор Торосевич вже працював над зразками в своїй лабораторії. Юзеф підійшов ближче, щоб теж взяти у цьому участь чи просто поцікавитися, над чим трудиться брат.

  • А, нафтова вода з Трускавця. І що там, Теодоре?
  • Все, як і я планував. Наступного тижня зустрінуся з паном Міцевським і науковий аналіз води можна вважати завершеним.
  • Ти все ж таки остаточно вирішив відмовитися від посади професора хімії у Львівській медичній школі?

Останнє запитання брата так і залишилося запитанням, оскільки Теодор Торосевич не міг почути його наливаючи нафтову воду в склянку, він ніби наливав свої спогади про Ганнусю і смакував ними до останньої молекули.

Юзеф мовчки спостеріг за тим, як Теодор проводить завершальний водний експеримент і вперше, за роки спільної праці, він побачив, що з братом щось не те. Ні, він знав його втомленим, навіть виснаженим, він чув його розлюченим та схвильованим, він допомагав йому хворому та підтримував, коли той відмовився від пропозиції  міністра обійняти посаду інспектора курсів для  аптекарів у Львові, та сміявся з ним щасливим. Але, щоб таким, то це було вперше.

  • Слухай, Теодоре, роботу над нафтовою водою перенесімо на наступний тиждень, а зараз зосередьмося на Відні.

Теодор все ще допивав свої спогади, дивився в її очі та прощався з ними, шепочучи Ганнуся, Га-нн-у-ся.

Юзеф думав, що Теодор чує його, бо зазвичай так і працювали, занурившись думками в роботу, продовжував, проте чуть збільшив децибели звучання.

  • Так і напиши: Трускавець. Вода та нафта.

Теодор Торосевич саме ловив думкою останній її образ, ховав у свою кишеню пам’яті, як скупий золото чи бідняк залишений дріб’язок, і тихо молився: “Ганнуся”.

Юзеф почув лише дивне зітхання і потім : “уся”…

  • Слухай, а це не погано – “Нафтуся”. Ну брате, ти і з назвою попрацював!

Емоційне збудження Юзефа змусило Теодора Торосевича припинити оцей бенкет пам’яті та повернутися у лабораторію.

  • Нафтуся, нафта, нафтуся, так, це буде вона! І посміхнувшись додав: Вона, вода з присмаком сірководню, буде “Нафтусею”.

Якось так, в лабораторних колбах, між речовинами та паперовою косовицею, розкрито властивості води з Трускавця та увіковічено в  лікувальній практиці.  Медицина та кохання, хімія та любов міцно з’єднали свої різнотипні молекули, створивши “Нафтусю” (нафта плюс Ганнуся). Пізніше всі знатимуть цю назву води. Хтось першим скаже, можливо, і Юзеф Торосевич, що це Теодор назвав цю воду так ласкаво і саме ця назва прижилася та стала офіційною;  а що скаже сам винахідник?! Теодор Торосевич назве всі корисні властивості “Нафтусі”, особливості застосування та склад, про ідею з назвою мовчатиме, як і джерело з нафтовою водою, як і той далекий літній Трускавець, мовчатиме правдою.

Переплетуть дні свої сезонні нитки в пряжу років, а ті клубочком котитимуться трускавецькими рельєфами й сотні виняткових та однакових Ганнусь чи інших “усь” ітимуть виплетеними дорогами і хтось вдихатиме їх аромат, шукаючи у пам’яті хоча б молекулу зустрічі, якій більше не повторитись і любитиме свою Усю чи, може, просто ту секретну, Трускавецьку лікувальну Нафтусю.

Автор легенди Ірина Шевчук, вчитель англійської мови Доброгостівської СЗШ І-ІІІ ст. ім. Івана Боберського

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here