МАТИ-СТРАДНИЦЯ

467
Василь Білас (1911-1932), бойовик УВО-ОУН. Автор портрету невідомий
Василь Білас (1911-1932), бойовик УВО-ОУН. Автор портрету невідомий

23 грудня 2011 року виповнилося 79 років від часу героїчної смерті Василя Біласа та Дмитра Данилишина, що в далекому 1932 році сколихнула всю українську Галичину і відгукнулася в українській діаспорі. Йдучи на ешафот ці двоє молодих людей не просили польських чиновників  помилувати їх, не розкаювалися і за те, що належали до ОУН. «Слава Україні» – такими були передсмертні слова цих юнаків з Трускавця. Їх стратили 23 грудня 1932 р. на подвір’ї тюрми Бригітки, що стоїть по-нині на вулиці Городоцькій.

Суд у Львові над членами ОУН, грудень 1932 року
Суд у Львові над членами ОУН, грудень 1932 року

Вони були засуджені за напад на пошту в Городку, а перед тим, вони вчинили атентат у Трускавці на високопоставленого польського політичного діяча Тадеуша Голувка.
Василь Білас та Дмитро Данилишин своєю смертю за національну ідею, запалили на боротьбу сотні молодих галичан, які до того і не були членами ОУН.
На жаль, заарештувати цих двох бойовиків польській поліції допомогли українські селяни із села Розвадова, не знаючи що схоплені ними «грабіжники» є політичними агентами ОУН. Гонителі історичної правди, як на заході так і на сході довгі роки старалися стерти з історичних скрижалів  імена цих героїв, але їм цього не вдалося.
У Державному архіві Львівської області зберігається ціла низка поліційних документів пов’язаних з іменами Василя Біласа та Дмитра Данилишина. І серед них – вражаючий документ – лист матері Василя Біласа Єви Білас, яка одночасно, була рідною сестрою Дмитра Данилишина.

Єва Білас із синами: Влодимиром та Василем, 1910-ті роки
Єва Білас із синами: Влодимиром та Василем, 1910-ті роки

Єва Білас – жінка страдниця, українська Ніоба, яка виховала своїх найближчих родичів у незмірній любові до Україні. Скільки горя мусило витримати зболене материнське серце, коли перед стратою Єва Білас востаннє прощалася зі своїм сином і з рідним братом.
Уже після їх страти, поліція міжвоєнної Польщі робила все для того, щоб зменшити обурення українців Галичини і діаспори, і тому не видавала тіл страчених юнаків матері-страдниці. Мало того, не повідомили її, де вони поховані. І лише громадські протести заставили львівських поліційних чиновників повідомили громадськість і, очевидно, пані Єву Білас про місце захоронення тіл юнаків.
Подаємо без скорочень клопотання Єви Білас, очевидно підготовлений адвокатом Костем Паньківським.

«До прокуратури при окружнім суді у Львові»
Єва Білас,
рільничка в Трускавці через адвоката Д-ра Костя Паньківського у Львові, Чарнецького, 26

Просить о подання місця поховання тіл сина блн Василя Біласа і брата блп. Дмитра Динилишина
Завірено:
підпис К.Паньківського

Висока Прокуратуро!
Дня 23 грудня 1932 року зістав виконаний присуд кари смерті на моїм сині блп. Василю Біласі і моїм браті блп. Дмитрі Данилишині. Зараз по виконанню присуду звернулися в моїм імені на просьбу оборонці їхні до п Прокурора Мостовського з проханням о виданні їх тіл в ціли похоронення. З причини неприсутності п. Шефа Прокуратури справи цеї не вирішено і тіла обох засуджених похоронили компетентні Власти без мого відома.
До нинішнього дня не знаю, де поховано обох засуджених, а всі мої запити позістають без відповіди! Уряди, до яких звертаюся відповідають, що єдино компетентним в тім наряді є Висока Прокуратура.
Прошу тому:
Висока Прокуратура зволить ласкаво вказати мені на якім кладовищі похоронено мого блп. сина Ваиля Біласа та мого брата блп. Дмитра Данилишина та видати мені поручення до Заряду кладовища, щоб мені подано число гробів та дозволено поставити на могилі хрест.
Єва Біласова.
На поданні особистий підпис цієї багатостраждальної матері і сестри.
Зі справ видно, що поліція навмисне відписувала листи і донесення про нібито некомпетентність у справі заховання страчених героїв, а насправді і поліція і прокурор Мостовські боялися заворушень і масових протестів, приховуючи інформацію про страчених.
Справа про слідство щодо дій В.Біласа та Д. Данилишина була дуже серйозною для польської влади. Про це свідчить 54 прізвища, що проходили як свідки по справі.
І ось в кінці справи зберігся лист віце-прокурора ІХ району львівського міського старости за № LBP40/9 33 про те, що тіла страчених Біласа і Данилишина поховано дня 24 грудня 1932 р. в годині 430 на Янівському цвинтарі, на полю для страчених в двох окремих могилах.
Підпис: (Dr.Klimon).
Нині у Львові, поруч із тюрмою Бригітки існують дві вулиці, що носять назви В. Біласа та Д. Данилишина. Можна було б у Львові чи в Трускавці назвати одну із вулиць іменем Єви Білас, яка виховала і сина і брата в дусі незмірної любові до України, якій вона віддала найдорожчих людей! Молодь мала б знати долю цієї жінки-страдниці, бо часто ми описуємо життєві шляхи відомих постатей, забуваючи при тому героїчний і страдницький шлях таких жінок, як ця скромна галичанка – Єва Білас.

Ігор Федик,

історик, краєзнавець,

науковий співробітник Центру Досліджень визвольного руху.

 

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here