Усміхнений цілитель

18
Ілюстрація до легенди (картинка з інтернету)
Ілюстрація до легенди (картинка з інтернету)

Метушливо, мов ранковий бджолиний рій, взад-вперед бігає шалений натовп людей. Кожен кудись поспішає: хтось бажає напитися неперевершеної Нафтусі, хтось сподівається не спізнитись на запис до лікаря, а хтось навіть намагається заробити на перепродажі знаменитої джерельної води. Всіх їх об’єднує одна спільна мета — скористатися цілющими властивостями Трускавця, міста, яке вдало поєднало в собі магію природи і технічного прогресу людей. Та, як не дивно, майже ніхто з них навіть не здогадується про трагічну подію, яка подарувала людству цю чарівну реальність.

Ця історія бере свій початок ще з середини п’ятнадцятого століття. Саме тоді всю цікавість місцевих жителів привернув до себе дивакуватий чоловік, якого ми б зараз назвали “дитиною Сонця”, а в той час йому обрали більш образливе звання — юродивий. Його ім’я було коротке і незвичайне — Труска, але через те, що він не міг вимовляти літеру “р”, з його вуст вилітало дивне слово “тхуска”, яке в народі перетворилось на співзвучне — “гуска”. Так чоловіка і називали цим пташиним ім’ям, одночасно сміючись над його незграбною ходою. Але той ніколи на це  не ображався, за звичкою усміхаючись у відповідь своїм надто маленьким ротом.

Та не зовнішнім виглядом Труска привернув до себе увагу, а дивовижними надможливостями: достатньо було йому змочити долоні у воді і прикласти їх до обличчя хворого, аби вже наступного ранку недуга відступила від бідолахи раз і назавжди. Саме ця обставина викликала в багатьох деяку повагу до цього товстенького, вічно усміхненого чоловіка, котрий з дитячою впертістю бажав допомогти всім оточуючим. Але це тривало недовго…

Деякий місцевий житель, який не гідний навіть того, аби згадувалось його ім’я, приревнував свою нещасну дружину до цього бідолахи. Йому постійно здавалось, що Труска посміхається їй ширше, ніж зазвичай, дивиться на неї частіше, ніж на інших, і навіть очі в нього нібито сяють, коли поблизу пройде вона. Не витримавши полум’я цього огидного почуття, негідник вирішив помститися цілителю. Більше року він розпускав плітки про те, що Труска — це ніхто інший, як сам Диявол, аби всі обходили його десятою дорогою. Та результат перевершив всі очікування негідника. Зляканий і одночасно розлючений народ вирішив присудити безпомічного товстуна до смертної кари. Вони силою зв’язали цілителя і кинули його в воду, після чого спокійнісінько дивилися на те, як з усмішкою на вустах гине ні в чому не винна людина.

Та далеко не всі були згодні з таким жорстоким рішенням. Було багато і тих, хто пам’ятав про всі ці добрі справи, які бідолаха встиг зробити за своє коротке життя. Однією такою людиною був і Іван Коритко, у той час — власник цих земель. Він настільки був вдячний цілителю за те, що той колись врятував йому життя, що вирішив зробити для нього посмертний дарунок: назвати територію його іменем, збудувати пам’ятники з його зображенням, написати пісню в його честь… Але життєві обставини не дозволили йому довести цю справу до кінця. В 1471 році він був змушений продати свої землі (встигнувши завчасно дати їм бажану назву — Трускавець), щиро хвилюючись з приводу того, що нові власники можуть замислитись над перейменуванням цієї території. Та, як показує час, його хвилювання були марними. Більш того, знайдений через деякий час малюнок Івана Коритко з зображеним на ньому гусаком (символом цілителя) був використаний спочатку в якості печатки, а потім навіть став гербом міста.

Минають дні, роки, століття, а тіло незграбного, мало кому відомого цілителя все лежить десь на дні якогось джерела. Так і спочиває вічно усміхнений юродивий Труска, навіть після смерті продовжуючи свою добру справу — допомагає людям.

 

Автор легенди Сергій Круглов, місто Гініченськ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here