ТРУСКАВЕЦЬ

73
Ілюстрація до легенди (картинка з інтернету)
Ілюстрація до легенди (картинка з інтернету)

Де звивалася змійкою річка в передгір’ї зелених Карпат,
Там, де липою бук милувався і медовий вдихав аромат,
Де лампадки вмикали каштани, відганяючи страх від осик,
Де дуби гомоніли з вітрами, жив у лісі юнак – лісовик.                                    Приміряла сережки ліщина, заглядаючи в люстро ріки,
Клен красою її милувався, посилав у дарунок листки,
Вітер пісню співав колискову, ледь торкаючись гілок сосни…
Тільки хлопцю було журно й гірко. Не чекав ні зими, ні весни…

Вічний сум поселився у серці ще тоді, як потрапив сюди.
А шукав він цілющу водицю, що могла відвести від біди.                              Королівство гризота спіткала (в нім юнак ще з дитинства служив) –                           Захворіла прекрасна принцеса. Хлопець щиро її полюбив.                                         Та й хвороба була від любові, бо кохала й вона юнака,
Лиш боялась признатися батьку – не віддасть за слугу-бідняка.
І не їла принцеса, й не пила, тільки сльози рясніли з очей.
Скільки днів таких юнка тужила! Скільки ж то не доспала ночей!
Мудреці посходились в палаци і поради давали свої.
Десь почули, що в райському краї, де співають пісні солов’ї,
Є джерельце, а в ньому водиця, що лікує болячки усі,
І вона неодмінно поможе найславнішій принцесі-красі.

Відрядили в далеку дорогу бідняка. Його звали Труска́.
І відтоді, хтозна скільки часу, не стрічали того юнака.                                              Все бродив і лісами, й полями, і Карпати сходив вздовж і вшир.
Вже й померла надія на щастя, ще й утратив він орієнтир.                                        Так Труска́-лісовик одиноко, з болем в серці та сумом в очах,
І в дощі, і в морози, і в спеку потихеньку вкорочував шлях
Той, життєвий, знедолений, битий, той, який не довів до пуття.
Ліг під дубом крислатим спочити… Тиша… Темінь… Сльоза… Забуття…

А в той час у палатах принцеса, натомившись від болю розлук,
Розказала про все королеві, про причини гірких своїх мук.
Розповівши, зібралась у мандри, щоб свого десь зустріти Труска́.
То за зорями йшла, то за сонцем, то туди, де дзюрчала ріка.                          Натомилась. Під дуб поспішала, щоб від спеки вберіг густий лист.
Пісню-тугу пташина співала, ніби звуки виводив флейтист.                            Задивилась на пташку маленьку. Сіла тихо в прим’яту траву.
Раптом зойкнула… Хто це? О, Боже! Чи то сон, а чи це наяву?                                      Обіймала геть зранене тіло,  цілувала холодні вуста…
А на дубі пташина співала, в пісні – смуток, печаль, гіркота́.

Розливались струмочками сльози, розтікались у різні боки.
А під дубом крислатим у лісі все тулилась щока до щоки.
– Мій Труска́, мій Труска́, Трускавець мій! – покотилось відлуння у даль.
І незміряна туга витала, і ходила незрима печаль…
Поселилась принцеса в тім краю, де востаннє з коханим була.
Сам король спорудив їй маєток… На могилі – калина цвіла.
Люди йшли в зелен-ліс по малину, по гриби чи набрати дровець…
Збудували містечко потому. І назвали його Трускавець.

У струмках, що сльозами стікали, утворилася диво-вода,
Нею хворих усіх напували, якщо трапилось лихо й біда.                                               В місті тому краса і відрада, навіть для одиноких сердець,                                           В нім здоров’я і сила,  й кохання… Місто мрії – Труска́… Трускавець!

Галина Брич, вчитель початкових класів Дрогобицької СЗШ І-ІІІ ст.  №5

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here