Відколи австрійський уряд припинив промисел солеваріння в кін. ХVIII ст., розпочався бурхливий розвиток гірничої справи. Окрім нафти у Галичині великої популярності набуло видобування озокериту. Озокерит (гірський віск; мінерал гудроновий) – мінерал з групи нафтидів (бітумів), за іншими даними – з групи нафтових бітумів, що іноді умовно відносять до мінералів; є сумішшю високомолекулярних твердих насичених вуглеводнів, за зовнішнім виглядом нагадує бджолиний віск, має запах керосину.
Точна дата відкриття покладів гірського воску у Трускавці невідома. Слід вважати, що це відбулося до 1810 року, адже саме того року дрогобицький гірничий суд надав промисловцеві Яну Матісу право на видобуток гірського воску. У 1837 році Теодор Торосевич відмічає, що у Трускавці видобувають озокерит, використовуючи його для освітлення в лампах та виробляючи з нього свічки.
Вперше хімічний аналіз озокериту з Трускавця було здійснено у 1840 р. професором органічної хімії та керівником хімічної лабораторії у Парижі Філіпом Вальтером. Внаслідок здійсненого аналізу, вчений прийшов до висновку, що озокерит повністю складається з вуглецю (85,85 %) та водню (14,28 %), слабо розчиняється у спирті й ефірі, сірчана кислота на нього не діє, температура плавлення 59 °С. Він же підтвердив висновки попередніх дослідників, що озокерит і нафта мають споріднений генезис.
Видобуток озокериту щороку зростав, найбільше видобули у 1882-1891 роках. Потім обсяги видобутку почали зменшуватись, а приблизно у 1896 році шахти було цілковито залишено. Прийнято вважати, що з 1900 до 1905 років знову відновили видобуток гірського воску. Максимальні показники річного видобутку озокериту у Трускавці ( у 1890 році) становили 735000 кг.
Озокерит здавна відомий своїми лікувальними властивостями, а тому у Трускавці поширено озокеритолікування – один з різновидів лікування теплом. Його широко почали застосовувати вже у 1947 році. Основними показниками до застосування озокериту є запальні захворювання поверхневих тканин і внутрішніх органів, наслідки захворювань і травм опорно-рухового апарату, захворювання центральної і периферичної нервової системи, захворювання органів травлення, хронічні захворювання статевої системи, захворювання шкіри, захворювання ЛОР органів і очей, трофічні виразки.
За свою історію озокерит слугував людям в різний спосіб. Павло Деленкевич, митець із Борислава, вирішив, що такий мінерал має залишити свій відбиток і у мистецькому світі, а тому створив серію робіт в техніці енкаустика, де сполучною частиною фарб є озокерит, таким чином, перетворився озокерит із засобу для лікування у засіб для створення мистецьких творів.
Марія Курищук, науковий працівник музею міста-курорту Трускавця
