… Вже з середини ХІХ століття оздоровлення та відпочинок на курорті почали урізноманітнювати туристичними мандрівками Трускавцем та його околицями, про що вміло дбала курортна влада та окремі екскурсійні товариства. Відпочивальники курорту мали також можливість мандрувати цікавими місцинами Дрогобиччини та прикарпатського краю загалом.
Окрім приємного шпацеру Головним трактом курорту (центральна вулиця Трускавця), шпацеру на гору Глорієтту, звідки добре проглядалося все село, головним Дептаком парку (центральна алея), алеями до «Нафтусі» та «Марії», Трускавець мав кілька гарно доглянутих хвойних та широколистих паркових скверів – «Ядвінувка» та «Адамівка», громадську поляну в місцевості Городище тощо, де в проміжках між процедурами можна було насолоджуватись свіжим, насиченим озоном, повітрям. А в лісових масивах довкола Трускавця, висаджені та доглянуті алеї, дозволяли комфортно прогулюватись відпочивальникам, отримуючи лікувальний бальзам для організму. Ефективно працювала методика лікувальної фізкультури – теренкури, пішохідні маршрути курортом в різних напрямках та відстанях, відпрацьовані спеціалістами.
Першими примітивними видами туризму на курорті були походи до лісу за грибами, спостерігання за тваринним світом лісопарку. Одна із близьких мандрівок пролягала до джерела “Софія”, що в урочищі «Боберня» та до урочища “Липки”, де знаходились копальні цинку та збірник мінеральної води. Від джерела “Софія” пішохідний маршрут пролягав до молочарні, що також знаходилась в місцевості «Боберня», де кураційники могли напитися свіжого молока, так потрібного в лікувальному процесі мінеральними водами. Звідси, в південно-східному напрямку, можна було дістатися в урочище «Помірки». Крім цього організовувались окремі рекреаційні мандрівки на “Помірки” (гужовим або автомобільним транспортом) з відвідинами літнього курорту та чудового природничого музею ім. Емми Ярош, що зібрав у собі найкращі зразки флори та фауни прикарпатського краю. В процесі діяльності курорту був відпрацьований новий вид лікувального туризму – фізіотерапія через споглядання на водне плесо купального озера у вечірній час, що добре заспокоювало нервову систему.
Організовувались також пішохідні мандрівки на гірський хребет Тихий Діл, Цюхів Верх та до гірського села Орів, звідки відкривався мальовничий краєвид на Трускавець. Пізнавальними та водночас недалекими (ближній туризм) були мандрівки до Стебника (гужовим або автомобільним транспортом), де знаходилась відома копальня поташової солі (кайліту), і де з дозволу керівництва саліни можна було спуститися в шахту, і побачити таємничі гроти та підземні переходи. Рекомендованими були також мандрівки до центру нафтової промисловості – міста Борислава (гужовим або автомобільним транспортом). На той час Борислав називали «Галицькою Каліфорнією», бо майже увесь був покритий багаточисельними шибами (копальнями) з видобутку нафти, які вночі створювали загальну ілюмінацію міста нафтовиків. Там же мандрівники могли побачити єдину у світі копальню земного воску (озокериту). Звідси одним маршрутом мандрівники їхали до Східниці, потім до скель Урича, де вже з давніх давен існував фортифікаційний замок, як оборонний.
І, звісно, туристи мали можливість відвідати Дрогобич (гужовий або автомобільний транспорт), де в першу чергу проходило ознайомлення з костелом Святого Варфоломія (ХІV ст.) та церквою Святого Юра, пам’яткою дерев’яної архітектури XVI ст., солеварним заводом тощо.
Удосконалюючи форми дозвілля та відпочинку кураційників, курортною владою відпрацьовано цілий ряд туристичних маршрутів, які дозволяли гостям курорту знайомитися з історією та природою чарівного карпатського краю. Віддалені туристичні маршрути влаштовувалися через поїздки до Делятина (солоні лікувальні ванни), Яремче (водоспад, скелі Довбуша), до Ворохти, на Чорногору до Говерли та до гори Параски (3-х денна) тощо.
Для цих мандрівок слугували екскурсійні автобуси з відкритим верхом з метою кращого сприйняття довколішніх мальовничих краєвидів. Їздили не тільки літом, але й зимою, влаштовуючи лищатарські походи на гору Параску. Лищатарство в тодішній Польській державі вважалось військово-прикладним видом спорту, тому відповідно підтримувалося на рівні держави.
Плануванням мандрівок ближній і далеких з кінця ХІХ ст. займалася курортна установа “Товаристський клуб”, компетенцією якого була організація розваг та дозвілля на курорті Трускавець. Та першочергово сам Трускавець був об’єктом для туристів, маючи для цього всі принади. Одним з перших туристичну привабливість Трускавця зовні зауважив відомий нам всім краянин, поет і літератор, досвідчений мандрівник Іван Франко. За його організації та керівництва у 80-х роках ХІХ ст. влаштовувалися туристично-дослідницькі мандрівки для студентів Львівського університету, а деякі з них навіть пролягали через Трускавець. Зважаючи на всі природні багатства, якими нагородила наш Трускавець природа і Бог, Іван Франко у своєму творі “Лель і Полель” назвав його – «Золотодайною Колхідою на благословенному Підгір`ї».
Директор музею міста-курорту Трускавця
Галина Коваль
Джерело:
Przewodnik po Truskawcu i okolicah z mapami.– Krakow, 1930
Курорт Трускавець. Путівник по оздоровниці та її околицях з картами і діграмами, світлинами 30-х та 90-х років./ Переклад І. Сусюка. – Львів-Трускавець, 1933-1997
