На початку історії курорту Трускавець відвідувало від 70 до 90 людей в сезон, який тривав кілька місяців. Тоді не було досконалості в медичному обслуговуванні. Існувала потреба забезпечити курорт кращим бальнеологічним лікуванням, що змусило місцеву камеральну владу до будівництва більшої водолікарні. Бо в перші роки роботи курорту лікування відбувалось у невеличкій будівлі, яка була прибудована до корчми. А тому до 1836 року було збудоване окреме приміщення водолікарні, яке складалося з 8 кабінок для приймання водних процедур.
Пізніше, у 1840 році, збудований купальний будинок «Нептун». Це була велика одноповерхова дерев’яна будівля з вкритим ґонтом дахом, зображена на літографії Тітца 1854 року.
Купальний будинок для жінок знаходився поруч. Великий двоповерховий дерев’яний будинок, на першому поверсі якого знаходився вестибюль та розташовано 23 кабіни. На другому поверсі знаходився передпокій, 4 житлові кімнати та кілька купальних кабін, які були обладнані дерев’яними ваннами, столиками, лавками. У прибудовах будинку були встановлені дерев’яні ємності для мінеральної води, які наповнювались із тих самих джерел, що і резервуари «Нептуна».
З 1882 року курорт орендує спілка польських шляхтичів, котрі взялись за вдосконалення процесу оздоровлення та відпочинку у Трускавці. Було збудовано велику водолікарню у «швейцарському» стилі на 60 кабінок для приймання ванн з найсучаснішим на той час медичним обладнанням. Просторі та світлі кабіни для купання зі стінами і підлогою, пофарбованими водонепроникною фарбою, були обладнані металевими ваннами. Усі купальні було розділено на два класи – І-й та ІІ-й. Поряд збудовано ще один будинок для приймання грязевих ванн з боровини. У 9 кабінах було по дві ванни, одна з яких призначалася власне для приймання ванн, а інша, над якою знаходився душ з теплою водою, слугувала для миття після процедур. Грязь нагрівалася у котлах за допомогою пари, а звідти її доставляли до купалень у ваннах на колесах.
Арсенал лікувальних засобів поповнився електричними ваннами та масажами.
Коли орендарем курорту був інженер Юзеф Вичинський, то кабіни І класу отримали нові лежаки, дві окремі кабіни було виділено для електричних ванн, а у двох із них розміщено великі порцелянові ванни-басейни.
А в 1906 році курортна управа завершила будівництво та відкрила нову купальню ІІ класу, в якій хворі приймали мінеральні та торф’яні ванни, боровину для яких брали в урочищі Боберня. Це був двоповерховий будинок, на цокольному поверсі було розташовано 21 кабіну, а поверхом вище –19 кабін. Цю купальню було обладнано відповідно до найсучасніших стандартів бальнеотерапевтичного лікування.
В купальнях І класу з 1909 року було зроблено дерев’яні ванни, які виявилися найбільш стійкими до впливу місцевих вод. Кожну ванну було укомплектовано термометром та ареометром для вимірювання проценту солі. 
В 1912 році водолікарні обслуговували близько 30 осіб медичного персоналу. Окремі кімнати у водолікарні були облаштовані під медичні кабінети, в яких лікарі курорту приймали хворих людей. Через рік було реконструйовано купальні ІІІ класу, дерев’яні труби, якими до цих купалень подавали воду для ванн, були замінені залізними. Це були перші роки орендування курорту Раймундом Ярошем, надалі, у 1926-1929 роках, продовжувалися роботи з розширення та повної модернізації обладнання курортного закладу. У купальнях І класу встановлено центральне опалення кабінок, залу очікування та коридорів. Замість дерев’яних ванн усюди було встановлено порцелянові та емальовані ванни. У купальнях ІІ класу було добудовано 8 кабін, отже загальна кількість кабін становила тепер 53.
Послугами старих водолікарень користувались до того часу, поки не була збудована нова водолікарня у 1959 році.
Такі реформаторські зміни в лікувальній сфері сприяли збільшенню кількості відпочивальників на курорті від кількох десятків до кількох сотень тисяч.
Маатеріал підготувала науковий працівник музею Марія Курищук
