Український народ завжди був сильним, вольовим та мужнім. Це основні риси нашої нації, які сформувалися під тиском багатьох воєн, зневажань з боку інших народів, суспільно-політичних переворотів. Але українці ніколи не занепадали духом, вони йшли до своєї мети цілеспрямовано та натхненно, а метою завжди була вільна, сильна та квітуча Україна. «Борітеся – поборете, вам Бог помагає», – усім відомі ще змалку слова великого українського поета, художника та борця Тараса Григоровича Шевченка. В цих словах вся міць духу, нескореність та бажання вільного творчого життя, які завжди провадять кожного щирого українця, яким був наш Кобзар. Його вірші давали йому наснагу, були тим острівцем любові та плекання своєї думки, які не давали йому здатися у боротьбі за волю, своє життя, долю України. Тарас Григорович прожив складне, ув’язнене кріпацькими кутами життя, але був добрим, люблячим та натхненним чоловіком. Його відомий на весь світ «Кобзар» – це не просто збірник віршів та поем, це хронологія життя молодої, сповненої життя людини, яка не може змиритися з реаліями свого часу. Це настільна книга вже багато століть та усіх поколінь. У чому ж феномен «Кобзаря»? Можливо, актуальність стосовно сьогодення? Чи відчуття спокою та відради сільських замальовок, спогадів дитинства? Або ж туга материнського серця та жаль за втраченим коханням, які бувають в кожного, хто має душу? Цікаво, чи знав, ще тоді такий молодий, але зрілий думкою, Шевченко, що його творіння будуть торкати свідомості всього світу, та надихати мільйони людей до дії, любові, нескореності?
«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко. 1840, 26 квітня – у Петербурзі вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса. Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки. Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса. До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами». Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. Кількість сторінок різнилася від 106 до 116-ти. Це пов’язано з тим, що в друкарні в деяких примірниках відновили вилучений цензором текст. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем». Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом. «Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду». Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко після своїх деяких повістей починав підписуватись «Кобзар Дармограй» Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи. Сьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги. Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.
«Кобзар» – це та книга, яка буде вічним дороговказом на шляху кожної людини. Це як Біблія, вона надихає, вчить любові, жертовності, братерства та незламності духу і душі. Як на мене, то «Кобзар» в першу чергу про любов, любов до України, одне до одного, матері до дитини, про палке кохання та нестримну ласку, яка криється у слові «воля». Я обожнюю творчість Шевченка, його вірші, картини, щоденники – в них можна тонути, не боячись темних вод, які криють у собі бездонність душі та почуттів. Біографія Великого Тараса захоплює, це постать, яку можна досліджувати роками та дивуватися все новими та новими відкриттями. Одні з моїх улюблених поезій це «Світає, край неба палає…», «Мені однаково», «Лілея», «Заповіт», «Гайдамаки», «У нашім раї на землі…» і, звісно, «Садок вишневий коло хати…» На слова з віршів Шевченка покладено безліч пісень, його рядки надихають, змушують задуматися про життя, про долю інших та долю держави. Поезія «Кобзаря» багатогранна, вічна та сповнена усіх спектрів почуттів, якими може бути наділена така маленька і водночас могутня людина. І.Франко: «Коли б мені прийшлося одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то я сказав би: се поезія бажання життя. Свобідного життя, всесторонній, нічим не опутаний розвій одиниці і цілої суспільності, цілого народу, – се ідеал Шевченка, котрому він був вірним ціле життя». «Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира…Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і в наших піснях, у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись», – казав Олесь Гончар.
Для мене ж, Шевченко – це натхнення. Потужне, сильне, дане з небес натхнення, яке прагне вирватися на волю і впасти на папері чудовими думами, які будуть дарувати гармонію, злагоду та бажання жити.
…Світає,
Край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається,
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зострічає…
І нема тому почину,
І краю немає!
Неймовірний Кобзар, чи не так?
Василина Кріль, студентка фа-ту музеєзнавства КНУК і М
Список використаної літератури:
- Шевченко, Т. Г. Зібрання творів [Текст]. У 6 т. Т. 1. Поезія 1837-1847 / Т. Г. Шевченко. – К. : Наукова думка, 2003. – 784 с.
- Пахаренко, В. І. Тарас Шевченко [Текст] / В. І. Пахаренко. – К. : Атлант ЮЕмСі, 2007. – 95 с.
- Цвілюх, С. А. Історична мудрість Великого Кобзаря [Текст] : ісоризм і соціально-політичний вимір епічних творів Тараса Шевченка / С. А. Цвілюх. – Одеса : Маяк, 2008. – 312 с.
- Большаков, Л. Н. Повість про вічне життя [Текст] : наук.-худ. кн. / Л. Н. Большаков. – К. : Веселка, 1990. – 214 с.
