На початках зародження та становлення курортного життя Трускавець був невеличким селом зі скромною лісничівкою та греко-католицькою парафією, про що говорять як українські так і польські літературні джерела. Саме тоді на початку ХІХ ст., в 1827 році місцевий управитель трускавецького камерального маєтку польський шляхтич Юзеф Міцевський вирішив закласти підвалини бальнеологічного курорту, отримавши офіційний дозвіл від австрійської влади на прибудову до місцевої корчми невеличкої водолікарні на чотири кабінки для приймання ванн з цілющих солоно-сірчаних вод з місцевих джерел, що виходили самовільно на поверхню землю. Сформовані в умовах особливої геологічної будови прикарпатських надр, вони і стали колись давно вагомою причиною для заснування курорту та принесли йому заслужену славу одного з найкращих бальнеологічних курортів земної кулі, що оздоровив за всю свою історію мільйони людей.
Давня історія з виявлення цілющих вод у Трускавці розпочалася ще в ХVI ст., коли про це сповістив польський королівський лікар Войцех Очко в книзі «Цепліне», виданій у Кракові у 1578 році. Згодом через півтора століття, в 1721 році у підручнику Габріеля Жончинського «Натуральна історія» писалося, що «…селяни Трускавця та інших сіл Галіції п’ють воду з домішками нафти для лікування багатьох недуг…».
В ході геологорозвідувальних робіт інженери-гірники в 1820 році натрапили на джерело сірчаної води в урочищі «Липки», яке з часом почали використовувати а лікувальній практиці. Водою з іншого джерела з аналогічним вмістом на той час вже користувалися місцеві мешканці для лікування шкірних захворювань, як тваринного так і свого організму, ще не знаючи справжніх властивостей та можливостей цих унікальних вод. І назвали селяни це джерело «Паршивкою», тому що вода з нього лікувала важкі (паршиві) шкірні хвороби.
Про лікувальну дію солонуватої води з джерела «Марія» селяни вперше дізналися від місцевого господаря Івана Коніва, який виявив його у своєму маєтку ще на початку ХІХ ст. та згодом право на його використання передав курортній владі.
Одним із перших експертів трускавецьких цілющих джерел був відомий галицький фармацевт і хімік Теодор Торосевич, який зробив цілий ряд аналізів над сірководневими водами Трускавця. Найбільше уваги він приділив ще мало кому відомій своїми лікувальними властивостями воді з джерела «Нафта». Майже прісну воду, з легким запахом сірководню і присмаком нафти, місцеві жителі раніше називали просто – «нафта» або нафтова вода. В наукових викладах Торосевича ця вода отримала більш лагіднішу, ліричнішу назву – «Нафтуся», яка сподобалась та утвердилась на трускавецькому курорті. В 1836 році Теодор Торосевич вперше опублікував результати своїх досліджень над трускавецькими мінеральними джерелами, вагоме місце серед яких займала «Нафтуся», де вказав, що її, насамперед, слід вживати для внутрішнього лікування захворювань нирок, печінки, жовчовивідних шляхів тощо. Трускавецькі землі, на яких знаходилося джерело «Нафта»-«Нафтуся», в 1855 р. були передані в оренду курортній владі їхнім власником о. І. Облочинським за 110 ринських річних на необмежений термін.
Продовженням освоєння лісової місцевості, яку займає теперішній курортний парк, було виявлення в 1838 році ще одного цілющого джерела, яке назвали «Софією». Солонувато-гіркувату воду з джерела почали успішно використовувати на курорті при хворобах органів травлення.
Земельні маєтки, а особливо ті, на яких виявляли цілющі джерела, для розширення меж курорту в різний спосіб отримували від місцевих селян управителі та заїжджі багачі. Так, земельну ділянку, на якій у 50-х роках ХІХ ст. було відкрито джерело «Броніслава», було придбано за безцінь курортною адміністрацією в місцевого мешканця Гриня Стеціва. Детальний аналіз найсильнішого солоно-гіркуватого джерела, яким виявилося джерело «Броніслава» було зроблено курортною управою в 1861 році та спрямоване на застосування його води при хворобах дихальних шляхів, шляхом полоскання горла та інгаляційних процедур, зокрема за системою д-ра Вашмута, для чого в 1892 році був збудований спеціальний інгаляторій в стилі «історизму» оздоблений багатою декоративною різьбою.
Освоєння паркової місцевості дало курорту ще одне цілюще джерело «Юзя», яке в народі назвали джерелом «молодості і краси». Вода, багата на маслянисті та радіоактивні складники, має здатність пом’якшувати шкіру обличчя, а ще водою з цього джерела промивають очі. А в 1910 році на місці запущеної озокеритної шахти, що на території курортного парку виявили джерело з солоно-сірчаною водою, яке назвали – «Едвард», а воду з нього почали використовувати для приготування лікувальних ванн.
Бальнеологічне лікування у Трускавці отримало добрі відгуки, сюди почали їхати хворі люди. Тому виникла потреба забезпечити курорт кращими та ширшими можливостями для лікування, що змусило місцеву камеральну владу до будівництва нових курортних приміщень. До 1836 року було збудоване окреме приміщення водолікарні (лазнички), яке складалося вже з 8 кабінок для приймання водних процедур та водночас було зведено кілька будинків готельного типу для приїжджих. В середині ХІХ ст. на лікування до Трускавця їхало від 70 до 90 чоловік в сезон, що тривав всього кілька місяців. Проте поступове зростання кількості клієнтів курорту потребувало нових комфортних приміщень, як громадських і лікувальних установ, так і для проживання, що ввело Трускавець у першу фазу архітектурної курортної забудови, для якої характерними є класицистичні будівлі та споруди, які не збереглися до сьогоднішнього дня. Наочне, дещо навіть художнє уявлення про курорт Трускавець середини ХІХ століття дають літографії Александера Тітца, виконані майстром у 1854 році та ще декілька літографій невідомого нам автора 1871 року.
Та особливість і цінність курортного Трускавця полягає в тому, що саме в цій місцевості сформувалися джерела цілющих мінеральних вод, що стали основними лікувальними чинниками бальнеологічної оздоровниці.
Галина Коваль, директор музею міста-курорту
