4 квітня 2019 року о 16 годині, у музеї міста-курорту Трускавця відбудеться презентація спільного творчого проекту Богдана Тихолоза та Віктора Мельника «Перехресні стежки». Відкриття проекту відбувається за підтримки Центру сприяння і розвитку програм та проектів ЮНЕСКО у Львівській області та міжнародного мистецького об’єднання Art Media Holding – Civitas LEOPOLIS. Це вже не перші виставки у творчому доробку авторів, проте перший спільний проект у багаторічній творчості художника Віктора Мельника та франкознавця Богдана Тихолоза.
Частина проекту представлена мистецькими роботами художника-графіка Віктора Мельника, створення яких було навіяно Франкіаною, яка торкнула душу художника ще у студентські роки. Однак поштовхом до інтерпретації літературного доробку Івана Франка стали тексти, що увійшли до книги літературознавця Богдана Тихолоза «Психодрама Івана Франка».
Для графіки Віктора Мельника характерний візуальний контраст – форми, лінії, фактури, гри світла та тіней, білого-чорного, який підсвідомо відчитується і на емоційно-чуттєвому рівні. Контрастне співвідношення «маленької людини» та величного Всесвіту спонукає до роздумів над буттям. Пронизані тривогою, тугою, стражданням твори водночас залишають віру у Світло. Таке трактування значною мірою викристалізовує авторський стиль, упізнаваний з-поміж інших графіків-франкіаністів. Через призму особистісного графічного світосприйняття Віктора Мельника глядач має нагоду поринути у власний макрокосмос, вступивши в індивідуальний інтелектуально-емоційний діалог з майстрами слова і пензля.
Інша частина проекту презентує мистецькі світлини Богдана Тихолоза у авторському фотопроекті «СВІТЛО НА ПАВУТИНЦІ. Те, що мене тримає». І це ще одна грань творчої особистості Богдана Тихолоза, відомого франкознавця, літературознавця, публіциста, блогера, директора Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка. Його роботи це філософський погляд на тонке мереживо буття крізь обʼєктив фотоапарату і плетиво павутини, яка стає наскрізною метафорою виставки. «Павутина – це пастка. Тенета спокус і випробувань, якими ловить нас – і не безуспішно! – світ. Заплутує. Полонить. Випробовує на міцність. Іноді убиває.
І водночас павутина – це мережа. Те, що єднає нас з іншими людьми. Звʼязок, контакт, комунікація. Те, що усіх нас тримає при купі. Те, що мене тримає», ‒ розкриває символічний зміст творчого задуму автор. Дві серії світлин, презентовані на виставці, розкривають різні та водночас взаємодоповнюючі образи «павутини буття»: «чорно-білу», лаконічно-монохромну, певною мірою аскетичну, і «повноколірну», сповнену жаги життя і різноманіття барв. А ще, павутина – це мереживо?! (від музею)
Буде на що подивитись і над чим задуматись…