Ще у доісторичні часи, про які вже й не пам’ятають, було колись велике городище, яке називалось Славне. У ньому мешкало багато людей. Усі люди жили собі поживали, хліб жували та матір сиру-Землю славили. У ті прадавні часи було прийнято, як тільки пори року змінять одна по колу п’ятдесят разів, то люди покидають насиджене місце і дибають у пошуках нової домівки. Однак люди на цей раз поселились на плодючі ґрунти. У гущавині лісу водилось багато дичини, які поводились ґречно та не заходили в гості до помешкань людей. Людям так сподобалось тут мешкати, що коли прийшов час відправлятись, то вони вирішили нікуди не йти, а залишитись.
Час йшов і все було добре. Але за порушення правил завжди прийде кара. Пришкандибав один неврожайний рік, а за ним інший. Звірі кудись втекли з лісу і людям не було що їсти. Хоч і важко було людям зважитись, але сливе така воля богів, тому люди відправились на пошуки нової домівки.
Серед мешканців було рід Сміхунців. У голови сімейства було сім синів та чотири дочки, але найбільше голова родини любив наймолодшого сина Труська. Коли люди його запитували, хто він такий і якого він роду, то маленький парубійко відповідав:
– Я – Трусько Сміхувець.
Усі підсміювались з нього, бо парубійко не міг вимовляти звук «н», тому замість Сміхунець казав Сміхувець. Коли люди покидали насиджені місця, то він був зовсім маленький, тому і не пам’ятав зовсім городиська Славного. Мандрувати по білому й широкому світі йому сподобалось, та його гнітили зажурені й заплакані очі людей. Коли Трусько допитливим дитячим лопотінням намагався щось дізнатись в у коханої бабусі, то та лиш засмученим голосом квилила:
– Я так сумую за домом!!!
– Бабуню, а що таке дім!
Бабуня задумалась… і тихенько прошепотіла на вушко любому онучку:
– Дім – це місце у яке завжди хочеться повернутись.
Трусько задумався. Йому стало цікаво, що таке дім.
Довгі роки мандрували колишні мешканці городиська Славного, але ніяк не могли нового місця для мешкання знайти.
Одного літнього дня люди відправились на збір ягід у ліс. Бабуня взяла кошики і помандрувала з внуками. Навіть малого Тодоська взяли. Як не крути, але йому вже йшов сьомий рік. Хлопчик збирав ягоди у козубельку із кори дерева, яку йому зробив старший брат Святослав. Крім ягід люди ще збирали і малини. Хлопчик не міг вилізти на черешню, тому вирішив збирати малину. Парубійко побачив великі достиглі малини, тому відлучився від старших. А за малиною, ще більша малина, а там стигліша малина; вони так і манили його. Ліс загадково шумів, ніби наспівував якусь мелодійну колискову, добре знайому Тодоську, але чомусь забуту і стерту із пам’яті. Хлопчик далеко відійшов і загубився. Він кликав, кликав, але ніхто не відзивався на його голос. Хлопчик присів на землю на осонні і став рюмсати.
Лісовою стежкою йшов якись хлопчик. На вигляд він був старший за Тодоська на два-три роки. Незнайомий хлопчик зупинився біля хлопчика і став його цікаво розглядати. Коли старшому хлопчику набридло стояти, то він присів біля Тодоська. Присутність ще одної живої людини заспокоїла зарюмсаного хлопчика. Тодосько помітив, що незнайомець цікаво зиркає на козубельку із малинами.
– Якщо хочеш, то пригощайся.
Незнайомець ласував малинами, а Тодосько розповаідав про себе, про свою родину, про свою мандрівку і пошуки дому. Незнайомець його майже не слухав, а все ласував малинами, які чомусь не зменшувались у козубельці. Коли Тодосько закінчив свою розмову, то парубійко поцікавився:
– А що таке дім?
Тодосько довго думав, а потім вирішив відповісти там само як йому відповіла бабуня:
– Дім – це місце у яке завжди хочеться повернутись.
– Ну, як подяку, за твою гостинність, я можу допомогти тобі знайти дім. Але у мене місць у які я хочу повернутись – багато . Можу віддати тобі одне з них. А що ще має бути у рідній оселі?
Тодосько задумався…
– Вода…
Незнайомець замислився, а потім радісно залементував:
– Я знаю таке місце. Це й ліс є на пагорбі. Якщо вийти на узлісся і дивитись у ту сторону, де сонце ховається за небесним пругом, то можна побачити усю мальовничу місцевість. Там можна буде побачити гарну й велику простору галявину. Це вона видаватиметься маленькою, але людей там може жити багато. Твої наближаються…
Хлопчик розтанув у повітрі. А на зустріч йому бігла перелякана бабуся, яка обняла Тодоська. Тодосько розповів усім про дивну зустріч із хлопчиком, але йому ніхто не повірив. Але щоб перевірити його слова молодики знайшли того дуба і вилізли на нього. На небокраї виднілась галявина. Люди помандрували туди і дійсно там булла прекрасна місцина для їхнього мешкання. Своє нове поселення вони назвали в честь Тодоська Сміхунця, але це була довга назва, тому тепер це місце більш відоме під назвою Трускавець. І вода там дійсно чудесна. І ті люди як прийшли і стали там на стоянку, то так і не залишають її і досі, бо тепер це їхній дім.
Автор легенди Любов Тіткова, місто Золочів
