… Вони жили на землі, яку дав їм Творець. Їхніми богами були громовержець Перун і Мокош, всесильні Дажбог і Велес… По їхніх пишних чорноземах протікали повноводі, придатні до пересування великих човнів, ріки: Дніпро і Дністер…
На півдні їхніх земель знаходився Пуп Землі – Кам’яна Могила («пупом землі» нещодавно Далай-лама назвав унікальну історичну пам’ятку – святилище, де прадавні жерці протягом тисячоліть залишали на стінах печер петрогліфічні написи – свої знання про Всесвіт).
…Їхніми правителями були не царі-можновладці, а мудреці. Їхні воїни були хоробрими й кмітливими, а полководці – мудрими, тому – непереможними. І досягли представники цього народу таких успіхів, що наважилися вирушити у великий похід. Не біди та катастрофи спонукали їх до Великого Виходу, а спрага пізнання невідомого і пророцтва… Їхні мудреці розповіли їм, що далеко, за морями є земля, схожа на їхню землю між Двуріччям Дніпра і Дністра…
Зібрали правителі військо і відправили у далекий похід на захід. Дісталися Апеннінського півострову, де й зупинилися.
Самі себе прибульці називали – народ «расна». Чи то через те, що були русявими, і жили раніше там, де все плодило рясно; а чи то тому, що залишили свою землю – таку «ясну-прекрасну»…
Обжилися прибульці і скоро навчили місцеве населення будувати надійні й теплі житла (навіть двоповерхові), бо вміли це робити від дідів-прадідів (з Трипільських часів); навчили сіяти збіжжя, ліпити з глини й обпалювати посуд, майструвати водогони, добувати залізну руду й робити з неї реманент і зброю. Пройшло багато років, і край, заселений прибульцями з берегів Дніпра і Дністра, отримав назву – Етрурія, а жителі його називали себе етрусками.
… Був в Етрурії культ жінок, бо прибульці-чоловіки з міжріччя Дніпра і Дністра шанували жінок і вважали їх рівними собі. Мабуть, це найбільше дратувало войовничих сусідів, які до жіноцтва ставилися погордливо. Спочатку місцеві жителі, які були сусідами народу «расна», дивувались, потім почали чинити опір розповсюдженню матріархату прийшлого народу. І справді, – жінки прибульців сиділи за одним столом із непереможними воїнами, обирали самі собі чоловіків для шлюбів, виховували синів для праці і війни (так само – як зараз в Україні).
… За допомогою залізних знарядь етруски розчищали та обробляли нові грунти. На цих землях вирощували і збирали врожаї пшениці, ячменю, льону… В містах розпочали карбувати монети.
Верховним богом етрусків (так само, як і в їхніх предків – праслов’ян) був бог-громовержець. Його оточували 12 верховних богів. В етрусків були поширені ворожіння. У релігії значну увагу приділяли магічним обрядам і тлумаченням різних знамень, які посилаються богами.
… Етруски завжди пам’ятали, що прийшли на Апеннінський півострів із земель Північного Причорномор’я.
…Час минав, і поступово войовничі римляни почали підкорювати собі найважливіші етруські міста.
Все важче було етрускам зберігати в більшості своїх міст, що перебували на становищі союзних Риму громад, колишній політичний устрій, культові установи й культурну самобутність.
Так пройшло кілька століть. А потім в Етрурію вдерлися войовничі кельти, які прийшли із північного заходу й півночі.
Створивши першими в Європі кінноту як рід війська, кельти легко підкорювали племена землеробів; крім того, кельтська зброя і амуніція була найкращою на той час. Врешті обставини склалися так, що поступово римляни за підтримки войовничих кельтів витіснили етрусків із їхньої «другої батьківщини».
… Провідники етрусків знали про те, що перебувати на чужим землях народу «расна»-етрускам доведеться 1000 років. Таким було давнє пророцтво. … І в другій половині І тисячоліття нової ери частка давніх мешканців Придніпров’я і Придністров’я вирушила на землі предків. Тисячолітні мандри закінчилися. На землях прабатьків колишні етруски поєдналися зі спорідненими слов’янськими племенами Галичини.
На згадку про тисячолітнє перебування на чужині (на Апеннінах) місцину на землі слов’ян, де осіли, повернувшись, етруски-«расна», назвали Трускавець – заморська земля етрусків, які повернулися на історичну батьківщину, додому… Мала Етрурія…
Але нащадки про це вже не згадують… Втім назва закріпилась: Трускавець – так ми називаємо тепер прекрасне місто-курорт.
Автор легенди Надія Тубальцева із міста Дніпра
