Результатом зустрічі у Відні в кінці січня – на початку лютого 1929 року кількадесят українських діячів, стало створення Організації українських націоналістів (ОУН) – політичної сили, яка відіграла дуже помітну та вагому роль в історії національно-визвольного руху України.
Конференція зібрала представників різних українських націоналістичних організацій. На той момент, найбільш відомих можна виділити три: Група української націоналістичної молоді, Леґія українських націоналістів, Союз української націоналістичної молоді, а також Українська військова організація (УВО), яку очолював полковник Євген Коновалець, та низка інших організацій, які представляли націоналістичний спектр. Серед них було 16 галичан і 14 наддніпрянців. На підсумковому дні конференції (3 лютого 1929 року) вони й створили Організацію українських націоналістів. Головою обрали полковника Євгена Коновальця. Злиття всіх організацій воєдино було непростим і тривалим.
Тільки у січні 1931 року перша Крайова Конференція ОУН прийняла Постанову про остаточне влиття УВО до складу ОУН. В липні 1931 року цей процес був остаточно завершений, а провідне місце в бойовій діяльності й надалі залишалося за УВО, якою керував Роман Шухевич, як керівник бойової референтури ОУН.
На початку 1930-х років на території Західної України пройшли масові акції протесту в формі експропріаційних нападів бойових груп на станиці польських фінансових установ, з метою вилучення пограбованих в українського народу коштів, які в подальшому мали йти на потреби революційної боротьби проти самого ж окупанта.
Вже в липні 1931 року Роман Шухевич у співпраці з Зеноном Коссаком підготували три такі акції. Всі вони пройшли в один день в різних куточках Галичини. Серед них був «екс», виконай в Бориславі на «Банк людови» членами трускавецької боївки Василем Біласом та Дмитром Данилишиним.
Через тиждень після успішно проведеної акції, 8 серпня 1931 року, було здійснено напад на пошту в Трускавці. Внаслідок цього «ексу» казна організації поповнилася на сорок тисяч злотих.
В процесі діяльності бойова екзекутивна ОУН готує і здійснює ще більш відважні, оповиті таємничістю акції.
Як бачимо хлопці не навчалися в університеті, ані в семінарії, ані навіть в гімназії, а яка висока була у них національна свідомість..! Вони були чільними членами ОУН, бо ті завдання, які їм доручалися, були дуже відповідальними і важливими.
Про це ще раз підтверджує доручене їм важливе, як виявилося останнє завдання: напад на пошту в Городку Ягайловському, що біля Львова, в кінці листопада 1932 року. Зрада та невдале закінчення акції вирішило долю В. Біласа і Д. Данилишина. За допомоги самих українців вони були схоплені польською поліцією на Миколаївщині під селом Верин і засуджені до смертної кари. Як мужньо вони поводили себе на судовому процесі, так мужньо вони прийняли вирок, 23 грудня 1932 року.
Смерть Біласа і Данилишина сколихнула не лише Галичину, але й всю Велику Україну, зміцнивши симпатії всіх українців до ОУН.
На світанку того самого дня, коли на подвір’ї львівської тюрми «Бригідки» польський прокуратор виголошував вирок, а кат вішав героїв української революції, членів УВО-ОУН Дмитра Данилишина і Василя Біласа, по всіх селах Західної України забили жалібно дзвони, закликаючи кожну свідомо-патріотичну людину вшанувати пам’ять своїх героїв.
Галина Коваль, директор музею