Серед жінок Галичини кінця ХІХ- початку ХХ століття, що вирізнялись своєю творчістю та революційним характером, одне із перших місць належить Уляні Кравченко – поетесі, письменниці, педагогу, філософу та громадській діячці.
Зараз вона маловідома великому загалу, а у свій час належала до кола видатних людей Західної України цілковито відданих служінню народній справі та Україні.
Відомо, що Уляна Кравченко – це літературне ім’я Юлії Юліївни Шнайдер, яка народилася 18 квітня 1860 року в мальовничому містечку Миколаєві, що неподалік Львова. Її мати – Юлія Лопушанська – була донькою греко-католицького священника і навчала її жити за Божими Заповідями, з любов’ю до всього живого, до природи і свого краю. Батько Юлії – Юлій Шнайдер – німець за походженням, служив комісаром Жидачівського повіту.
Від нього дівчинка перейняла любов до української та німецької мови і культури, до поезії та музики. На жаль, у десятирічному віці Юлія залишилась без батькової опіки, так як він помер. Однак біль втрати рідної людини залишився з нею на все життя.
В юнацькі роки, гуляючи вуличками та парками Миколаєва, вона спостерігала за життям людей і природи, мріяла про заміжжя та гарного хлопця, який її покохає. До 17 років вона навчалась вдома, а вже в 1877 році переїжджає у Львів до дядька по маминій лінії та починає навчання у вчительській семінарії. Саме там вона робить перші кроки до подальшої літературної діяльності. У семінарії викладачем української мови і літератури був професор Омелян Партицький, який разом із тим очолював журнал «Зоря». Він звертає увагу на свою ученицю Юлію Шнайдер, яка не лише наполегливо вивчала його предмети, але й сама написала оповідання «Калитка». Професор запропонував їй надрукувати твір. І вже у 1881 році в І та ІІ номерах журналу «Зоря» було надруковано її оповідання. У тому ж році завершилось й навчання у семінарії, і Юлія отримує місце роботи вчителем у повітовому містечку Бібрка.
Слід зазначити, що у той час Бібрський повіт був найвідсталішим щодо освіти. Авторитаризм, догматизм, схоластика та пруська палична дисципліна переважали у шкільній системі. Для Юлії це стало справжнім випробуванням, бо вона щиро вірила, що вчитель повинен нести у школу рідну мову, віддавати свої знання дітям і допомагати їм за потреби. Все це не схвалювало керівництво школи та польська влада. Тому не дивно, що вже 1884 навчальний рік вона змушена була продовжити у селі Стоки, так як Юлію за її проукраїнську позицію на виборах так званої «сталої вчительки» не затвердили на цю посаду.
Але, незважаючи на усі негаразди, у бібрський період свого життя Юлія Шнайдер продовжувала писати і в 1883 році деякі твори переслала до журналу «Зоря», які потрапили до Івана Франка, вже відомого на той час літератора і соціаліста. Іван Франко написав Юлії листа, у якому схвально відгукнувся про її поезію, однак порекомендував не писати прозові твори. Шнайдер дуже зраділа тому листу, бо, ще навчаючись у вчительській семінарії, таємно знайомилась із творчістю заборонених на той час владою літераторів, в тому числі і з Франковими творами.
Перша їхня зустріч відбулась у Бібрці в грудні 1883 року. І від того часу Франко для Юлії був порадником у її творчості. А коли життя у Стоках стало нестерпним, та ще й померла мати Юлії, вона у розпачі звернулась до свого друга Івана Франка, і той у лютому 1884 року допоміг Шнайдер отримати роботу у Львові, в інституті сестер-василіанок. Однак недовго Юлія там працювала, бо на думку вчителів та батьків дівчаток, що там навчалися, вона не може працювати, так як поводить себе розкуто і вільно, розмовляє лише українською мовою, а ще популяризує ідеї Франка і Драгоманова. Тому вже з листопада 1885 року вона починає працювати спочатку приватно, а згодом в різних школах Дрогобиччини.
У 1883-1885 роках за доброзичливої підтримки Франка було надруковано в журналі «Зоря» ряд поезій Юлії Шнайдер. А у 1887 році Франко вперше опублікував її твори за літературним псевдонімом «Уляна Кравченко», про що вона давно мріяла. Юлія сама зробила вільний переклад із німецької свого імені та прізвища (Шнайдер в перекладі на українську — кравець).
З 1899 до 1904 року Уляна Кравченко працювала у Трускавецькій школі на посаді молодшої вчительки. У той час учителем-керівником школи був її чоловік Ян Нементовський. А найдовше, і аж до 1920 року, вона вчителювала у селі Солець, що на Дрогобиччині.
Після виходу на пенсію, з 1920 року і до дня своєї смерті – 1947 рік , Уляна Кравченко проживала в Перемишлі. Незважаючи на усі негаразди і втрати близьких їй людей, вона не переставала займатись літературною працею. Її творча спадщина багата та різноманітна, так у 1921-1940 роках були видані окремі збірки її поезій: «Проліски» (1921), «В дорогу» (1921), «Лебедина пісня» (1924), «В житті є щось» (1929), «Шелести нам, барвіночку» (1932), збірки поезій у прозі : «Замість автобіографії» (1934), «Мої цвіти» (1933), нариси «Спогади учительки» (1936), оповідання «Голос серця» (1923) та інші. Більшість збірок видавались за власні кошти Уляна Кравченко.
В 1941 році Уляну Кравченко прийняли членом Спілки письменників України, тоді ж її обирають і депутатом міської ради Перемишля. А в квітні 1941 року видавництво «Радянський письменник» вперше видає збірку «Вибрані поезії» Уляни Кравченко.
В Україні видавались лише окремі збірки та вибрані твори поетеси, а повне видання літературної спадщини Уляни Кравченко побачило світ у 1958 році в Торонто. Можливо, колись і в Україні буде видано повне зібрання творів нашої славетної краянки Уляни Кравченко, чий труд і слово були для людей і України.
Любов Константинова, лектор-екскурсовод музею
