А діялося це в давніх часах, коли ріки навколо були чистим кришталем, а вовчі ліси були дрімучими пастками, а там, де не було лісів, були непрохідні болота. Були тоді й мальовничі поселення у підніжжі Карпат, які зникли з карт і лише дерева та каміння шепочуть історію про них. Серед них було одне таке біля дубового лісу, що на південь від города, який спалили ординці.
Порятовані люди зібралися на велику раду біля спаленого того города, вежі та дим від домівок якого були видно здалека. А слава про його торгівлю та багатство лише накликали біду. На раді постановили, що треба врятованим розійтися і поруч старого міста заснували в непрохідних місцях менші поселення, які б ворог не помітив би. І якщо треба вирішити якусь важливу справу, то старійшини нових поселень мали б збиратися у спаленому місті. Серед них обрали і голову всіх поселень, який мав на імення Драґобер. Він був єдиним, хто залишився жити у старому місті біля могил предків. Тих людей, які стали жити в дрімучих лісах, сусіди з острахом називали болотяні ведмеді, та навіть ім’я їхнього вождя тлумачили, як Болотяний Ведмідь.
Знову нависла небезпека. У ліси зайшли чужинці зі сходу, які знали, що люди тут понабудовували нових жител, які сховані в гущавині. Щоб їх знайти, ординці стали випалювати ліси і поселення за поселенням знову ставало прахом. Драґобер закликав зібратися та дати відсіч. Але на це не всі згодилися. Й тоді на поміч прийшли боги і принесли затяжні дощі. Ріки повиходили з берегів, а болота розлилися по лісах. Половина ворожого війська потонуло, а інша частина була вбита. Хіба загін ворожого володаря продовжував шукати звою здобич. І їм їхні боги подарували нагоду: воїни спіймали одного старійшину, який розповів, що усіх можна захопити, вбивши їхнього володаря – Драґобера, який має ласку від богів. Старійшина провів чужого володаря до місця, де зібрався їхній загін – біля старих дубових Воріт, що вели до найбільшого поселення. І вночі напали. Були висічені усі. Хіба Драґобер не схилив голову перед смертю, але був схоплений.
Ворожий володар викликав його на бій та дав дерев’яну палицю, а його мечем атакував. І впав наш хоробрий воїн від свого меча та просив богів при останніх хвилинах життя врятувати людей у поселенні за воротами. Та помер з цілунком неба на очах. Коли ж ворожий володар підійшов до тіла Драґобера, то палиця, яку він дав впереджи[1], перетворилася на змію, та вкусила його за ногу. І ворог впав біля ворога свого. На місці смерті Драґобера заструменів початок ріки, яку згодом нарекли Воротище, що нині розсікає Трускавець у Долині. А на місці, де впали хороброю смертю його воїни, забилися ключем цілющі джерела.
Драґобера поховали у спаленому місті біля його предків. До його могили приходили старійшини на ради, а хоробрі воїни тут давали клятви з мечем у руках. З часом біля спалено міста-легенди виросло нове.
*перед тим
Автор легенди Олег Стецюк, місто Дрогобич
